:)

Володимир Єшкілєв

ШЛЯХ БОГОМОЛА (УРИВОК З РОМАНУ)
:)
v_yeshkilev
Невеличка передмова.
В традиційний перший четвер місяця, 7 серпня, о 18.00 Традиційний Філософський квартирник "Під Абсент" поговорить на тему "Трансрелігійна Велика Богиня Праматір Всього Сущого". Традиційно за підтримки Культурологічної Фундації "ЦинамоновийХрущ", традиційно в Меморіальній квартирі художника академіка Володимира Чернявського (вул. Шевченка, 69/7).

Нетрадиційною під час цього засідання квартирника буде лише бонус-презентація роману «Шлях Богомола. Роман про білих хорватів», який щойно вийшов друком у видавництві «Фоліо».

Події в романі відбуваються у дев’ятому столітті, коли в Карпатах формувалась державапротохорватів (предків теперішніх бойків-верховинців). Уперше в Івано-Франківську роман буде презентовано саме на традиційному квартирнику «Під абсент» присвяченому індоєвропейському культу Великої Богині Праматері.

Придбати книжку можна вже у фірмовій книгарні «Фоліо» (площа Шептицького біля кафе «Бізе», працює щоденно, крім понеділка).
________________________________________________________

Отже, ШЛЯХ БОГОМОЛА

Наречених Богомола посвячували лише на вершині літа й лише у головному храмі Триликої, схованому в надрах Царської землі[1]. Колись тут, між двома морями, ховали скіфських володарів і верховних жриць із священного роду Йіми. Курган з храмом в плані нагадував велетенське, покладене горілиць, жіноче тіло. Дві конічні вершини позначали її груди, шлях до святилища йшов між довгих пагорбів-ніг і приводив до кам’яного лона.Read more...Collapse )

(no subject)
:)
v_yeshkilev
Друзі, вітаю Вас з цим Світлим Святом Воскресіння!
Добра Вам.

Научные карлики Карик и Валя (видеопоэзия)
:)
v_yeshkilev
Випадково натрапив в мережі. Навіть таке було :)

МАМАЙ НА ПОРОЗІ ЄВРОПИ
:)
v_yeshkilev
Все наше йде за нами, куди б ми не рушили. Цю істину варто пам’ятати перед великими переселеннями сенсів. Наприклад, при зміні євразійської парадигми на європейську.
Ось козак Мамай залишає обрії великого степу і вирушає до Абендланду, Сутінкової Землі. Шлях, в принципі, перевірений. Колись тією дорогою ходили гунни, болгари, обри, угри. Так повелось у цих землях від бронзової доби – дощові хмари линуть від берегів Атлантики до Сходу, а народи – навпаки, йдуть назустріч дощовим хмарам.
Гунни й обри десь вигибли, уграм з болгарами пощастило більше. Але козакові про них думати ліньки.
«Йоббик з ними, тими уграми», – мружиться він на світлий західний обрій.Read more...Collapse )

У ФРАНКІВСЬКУ ПРЕЗЕНТУЮТЬ КНИГУ ВОЛОДИМИРА ЄШКІЛЄВА ТА ВОЛОДИМИРА ПАВЛІВА "УКРАЇНА: ТРЕТІЙ ШЛЯХ"
:)
v_yeshkilev
17 червня 2013 року о 18.00 в книгарні «Є» відбудеться презентація книги, в якій аж два автори (які з незрозумілих для нормальних українців причин відмовилися бути клоунами у так званій «сучукрполітиці»), незалежно один від одного, намагаються відповісти на питання: «ЧОМУ Ж НАША ДЕРЖАВА ОПИНИЛАСЯ В Ж… ТАМ ДЕ ОПИНИЛАСЯ?»

Прийдіть й (хто без гріха сущий) киньте чимось суттєвим в авторів цієї книги.

Ось цитати з неї:

«Українці, діди яких брали участь у створенні сучасної політичної карти світу, тупо продовжують чекати на прихід месії. На появу пророка не з Конституцією, а з «пропалою грамотою» в лівій руці і нагаєм у правій».

«Так де ж, де ж вони, овочі нашої праці?» - питаємо ми і з нами ще кілька мільйонів стурбованих гречкосіїв. На це майже риторичне питання є кілька відповідей: 1) вкрали, 2) десь там, 3) в задниці, 4) а що, хлопці, справді хтось працював?

«Хто був закордоном і володіє іноземними мовами, мабуть, не раз мав нагоду чути, як іноземці відзиваються про Україну і українців – про наших заробітчан, жінок, політиків і кримінальний світ. Приємного мало. Соромно настільки, що не хочеться зізнаватись, що ти з України. Не кожен витримає. І головне, що у більшості все це правда».

«Долаючи практично щоденно ці «маршрути ненависті», починаєш люто ненавидіти державу не лише в іпостасі її керівництва, але й у лиці переважної більшості своїх співгромадян».

«Карпатська Мантикора»
2
v_yeshkilev
Програма фестивалю «Карпатська Мантикора»

22 березня –
приїзд гостей, поселення у готелі «Надія», сніданок (Івано-Франківськ 6.00—9.30);

10.00 – відкриття фестивалю (конференц-зал готелю «Надія»). Круглий стіл «Тренди фантастичної літератури для дітей та підлітків». Доповіді: Міла Кріппа (перекладачка, Швейцарія), Ольга Закіс (художниця, «Росмен», Москва). Модератори – Сергій Грабар і Наталья Щерба;
12.30 - прес-конференція для журналістів, презентація альманаху «Мантикора». Модератори – Володимир Єшкілєв та Марія Микицей;
14.00 – ланч;
15.00 – продовження круглого столу «Тренди фантастичної літератури для дітей та підлітків». Доповіді: Володимир Аренєв (Київ), Катя Чернікова. Модератори – Сергій Грабар та Наталья Щерба.
Обговорення доповідей, дискусія.
17.00 – фрі-стайл.
Вечеря - (18.00—22.00)

23 березня
8.00 – 10.00 – сніданок
10.30 – виїзд до Карпат
16.00. – 19.00 – круглий стіл на тему «Стежки метареалізму» (конференц-зал відпочинкового центру «Лейбова гора»). Доповіді Ігоря Сіда та Марії Галіної, обговорення. Модератор: Володимир Єшкілєв
19.00 – повернення до Івано-Франківська.
Після 20.00 – фрі-стайл.

24 березня
Сніданок (8.00-10.00)
10.30 – Екскурсія містом (гід – Іван Бондарев)
Роз’їзд гостей.

МАЛІ ВОГНЯНІ МІСТЕРІЇ
:)
v_yeshkilev

З вогнем трапилася та ж історія, що й з вовками. У давні часи вовки були грізними ворогами наших предків. А тепер ми граємося з білими і пухнастими кімнатними нащадками хижих «лісовіх баронів». Вогонь також за давніх часів лякав печерну людність. Адже у палео- та неолітичних лісових пожежах іноді гинули цілі племена. Але тепер вогонь тішить нас, потріскуючи у коминах. Для остаточного символічного підкорення вогняної стихії люди створили особливу культуру паління, де масштаби пекучої плазми зменшено до крихітного згущення жару на кінці сигари або папіроси.

Read more...Collapse )


ПОШУК ВІЙНИ
3
v_yeshkilev
Між двома промзонами зачаїлась засипана цементними порохами вуличка. Навіть не вуличка, а проїзд для вантажівок, замість асфальту застелений потрісканими бетонними плитами. Якісь невдахи побудували у тому проїзді кафе. Голіму таку кафешку з трьома пластмасовими столиками. За одним із цих столиків сидить чоловіча компанія. Вони нетверезі (давно нетверезі) і сумні (майже вічність). Вони одягнені у короткі широкі куртки і плямисті мисливські штани із багатьма кишенями. Вони неквапно п’ють пляшкове. Їхні очі вибляклі і порожні. Їм не вистачає війни.

За мирних часів воїни сумують. Коли немає війни балом керують бариги. Жалюгідні лякливі ділки стають центровими, підгрібаючи під себе гроші, красиве життя і красивих жінок. Воїни вважають, що це неправильно. Що сила є більш праведною, ніж хитрість. Вони вірять, що війна затрималась ненадовго. Вони вірять усім чуткам і всім новинам, в яких йдеться про зміну часів. Зрештою, таких новин ніколи не бракує. Війна завжди поряд. Її треба лише правильно покликати. Кличуть війну в різний спосіб. Наприклад, можна пролити кров і війна прийде на її запах. Не виключено, що вона прийде не відразу. Можливо, війна буде довго принюхуватись, немов обережний досвідчений хижак, наближатись і відступати, перш ніж зробить той вирішальний стрибок, після якого вже не буде повернення. І тоді настане час воїнів.

Вони прийдуть (приїдуть, прилетять, припливуть), щоби встановити справедливість. Адже кожна війна – це, насправді, лише фронтальне встановлення справедливості. Війну зазвичай починають невдахи. Ображені і обійдені. Ті, які із заздрістю дивились на успіхи інших, слинили пересохлі губи і шепотіли: «Нічого, ми ще вам покажемо…» Невдахи першими проливають кров. Безглуздо, невміло, у натовпі, викрикуючи дурнуваті гасла. Коли війна розгориться, невдахи згорять у її полум’ї. Але на самому її початку вони ще встигнуть відчути солодкий смак помсти. Вони вип’ють дорогі коньяки припасені іншими і насолодяться жінками господарів мирного життя. А потім прийдуть справжні воїни і для ображених не залишиться місця. Жодного із можливих місць. Але це буде потім, коди війна танцюватиме переможні танці.

А тепер воїни сумують. Вони допивають пляшкове пиво і йдуть мирною вулицею повз мирних громадян, які ще нічого не знають про майбутню війну. Воїни дивляться на цивільних і подумки прикидають, що відбудеться з кожним із них після того, як почнеться війна. Того впевненого і добре одягненого товстуна, скоріше за все, вб’ють сусіди, які вже давно вподобали порцеляновий сервіз у його креденсі. А та мила дівчина стане звичайною фронтовою шльондрою, а он та старенька жіночка щоночі виповзатиме зі своєї нори і нишпоритиме серед руїн багатоповерхівок, шукаючи там золото і консерви.

І тільки вуличні пси розуміють все. Вони супроводжують поглядами воїнів, а потім йдуть за ними. Псам теж потрібна війна. Пси думають: якщо довго-довго йти за цими чоловіками у плямистих штанях, то можна дійти до такого місця, де вже відбувається війна. І я не казатиму, що пси помиляються.

МРІЇ КРИСТАЛІВ
:)
v_yeshkilev
Нащадки останнього імператора сикхів заявили про свій намір повернути родині Кох-і-нор – легендарний діамант, що нині прикрашає корону британського принца-консорта Філіпа. Мандри каменів довші за людські – мінерали живуть сотні мільйонів, а деякі й мільярди років. Відірвані від земного лона кристали стають мстивими і самотніми. Дехто вважає, що вони прискорюють смерть своїх власників, але це сумнівно. Тривалість людських життів не співмірна з лінійною вічністю рубінів і діамантів, що їм до нас – нетривких скупчень бажань і слизу. Вони за межами добра і зла в нашому розумінні. Їхня помста споріднена з помстою зірок і планет.

Можливо, камені знають, що справжнє призначення людства у тому, щоби відірвати кристали від земної поверхні і перенести їх в інші світи. Туди, куди після виповнення часів і пророцтв відкочують жадібні двоногі, гнані нестачею ресурсів, гординею та прагненням тих нікчемних знань, котрі дають владу над матерією і відстанями. Можливо самотні камені мріють про небесні горнила, де на них чекають температурні радощі зоряного масштабу. Їм сумно на вологій холонучій планеті, де згасли жерла супервулканів, де базальтові і гранітні товщі відокремили розпечену плоть Землі від її блискучих твердих дітей.

Милуючись грою світла на діамантових гранях ми невільно долучаємось до мрій кристалів. Тому й громадимо їх в скарбницях та шабатурках. Ми думаємо, що вони наші гості, а насправді вони навіть не встигають запам’ятати напрями ліній на наших долонях. Наші доторки не здатні ані втішити ані образити їхньої вічності, як не ображає нас пришкірення дрібної комашки на оголену спину або коліно. Всі людські байки про зло, заховане в дорогоцінних каменях такі ж смішні, як уявлення про гріхи та подвиги, якими ми буцім то здатні звернути на себе увагу Бога. Проголосивши себе колись вершиною світобудови, ми зробили хибний крок до безодні ілюзій. Кристали нагадують нам про це. Як зоряне небо нагадало колись Канту про жалюгідність філософської систематики. Щоправда, кьонігсбергський відлюдник відмежувався тоді від істини теревенями про моральний імператив. Нам, свідкам занепаду гуманізму, вже й цього не втнути.

Сикхи, радше за все, повернуть собі Кох-і-нор. Проте, чи помітить славетний кристал, що раптомстав «річчю повернення»?

ПРОДАЖ ПОРАЗКИ
:)
v_yeshkilev
Те, що перемогу можна перетворити на гроші, знає практично кожний. Гроші супроводжують переможців, немов мотоциклісти – королівські і президентські лімузини. Але, як не парадоксально, за певних обставин і поразка може стати товаром. Не таким гучним і публічним, але добре оціненим.

При цьому я не маю на увазі грошей, які кладе собі до кишені людина, що навмисно програє. Мова йде про справжні поразки, які вже здійснились і набули публічного визнання. Вартість поразок при «реалізації» формують такі чинники, як співчуття, прагнення справедливості і той підсвідомий сентимент, який викликає неуспішність.

Найближчий приклад – жебрацька субкультура, яка нараховує тисячоліття. Можливо, той, хто кладе жебракові на долоню монетку й сам десь здогадується, що людина в лахмітті не така вже й потребуюча. Але ж все одно не відмовить собі у задоволенні здійснити символічний акт самоствердження на заявленій (через простягнуту руку) поразці іншого. Існують, як відомо, нації-жебраки і держави-жебрачки. Вони давно визнали, канонізували і закріпили міжнародними правовими актами свої поразки. А тепер успішно продають світові свої багатосерійні «лузеріади».

даліCollapse )

?

Log in

No account? Create an account